Як сьогодні живуть діти у місті на лінії бойових дій, де вже 700 днів триває війна? Що вплинуло на рішення дівчини стати одною із засновниць громадської організації «Ліги майбутніх поліцейських», яка об’єднала понад тисячу підлітків? Чому тендітна школярка обрала для себе ризиковану професію? Про це в інтерв’ю розповіла 16-річна Дарина Безотосна, привітна білява дівчина із залізним характером.

З 5 тисяч людей, які зараз мешкають у Мар’їнці, близько 550 – це діти. Щодня вони знаходяться під обстрілом терористів. Дарина, як і підлітки, забула, як це – допізна гуляти містом, зате добре розбирається у калібрах снарядів та чітко знає, коли треба бігти в укриття, а коли можна почекати.

 

- З ким ти живеш? Як ваша родина виживає у прифронтовому місті?

- Наша родина велика та дружня: бабуся, дідусь, мати, батько та ще дві сестрички – 5 та 10 рочків. На жаль, дорослі зараз не мають змоги працювати, бо у місті не працює жодне підприємство, тому, як і більшість людей, живемо на соціальні виплати та гуманітарну допомогу. Мама за фахом перукар, але її робота зараз не затребувана, тому вона займається домашнім господарством. До початку бойових дій батько та бабуся працювали на міському хлібокомбінаті: батько - водієм, а бабуся - хлібопекарем, але у липні 2014 року він один з перших у місті постраждав від ворожого обстрілу, у нього влучив снаряд и стіни рухнули, - згадує дівчина.

- Бабуся тоді була там?

- Так. Була звичайна, тиха ніч, коли сон порушили страшні вибухи снарядів. Горіли будинки, квартири, сараї з худобою та заводи, на яких в ту ніч працювали люди. І серед них була моя бабуся, яку ледь не вбило плитою зі стелі, яка важила не одну тонну. Коли прийшов ранок, Мар’їнський район був у страху, у перехожих тряслися руки та лилися сльози… За шо це все? Чому нас вбивають? Питання залишалися без відповідей. Майже кожен мешканець міста намагався тоді виїхати хоч кудись, але щоб тільки покинути це місто. Стояв страшний запах гару, а через тиждень відчувався запах і людських трупів… Пройшло вже 2 роки з цієї страшної події, але кожен з нас досі пам’ятає цей день, ніби все це сталося вчора, - каже Дарина.

- Коли вперше ти зрозуміла, що не хочеш бути просто спостерігачем за подіями? Як прийшла ідея єднати дітей?

- Коли стала учасницею проекту поліції Донеччини та Закарпаття «Схід та Захід разом». Ми познайомилися з дітьми із Західної України, зрозуміли, що нас підтримують, що ми усі однаково любимо свою країну, бо ми тут народилися, що ми – її майбутнє, тож маємо діяти, - каже дівчина, яка тоді вразила тим, що одна серед всіх приїхала у гарній українській вишиванці.

Зараз Дарина, незважаючи на постійні обстріли, є активною учасницею усіх проектів «Ліги» та поліції Донеччини. Даринка встигає займатися громадським життям та готуватися до вступу у навчальний заклад.

- Ти закінчуєш навчання, вже обрала, ким станеш?

- Стати лікарем мріяла ще з дитячого садочка. Про мою мрію знали навіть вихователі і коли на випускному усім діткам вручали умовні «дипломи», у моєму було написано «медсестра», - усміхається Дарина.

- Чому саме лікар?

- Дуже хочу допомагати людям, планую отримати початкову професію фельдшера, потім піти до АТО, стати парамедиком, рятувати життя нашим воїнам. Зараз готуюся до вступу у Лиманське медичне училище, а коли закінчиться війна, хочу вступити до медичного вишу. Дуже б хотіла працювати у правоохоронних органах, мені подобається професія експерта-криміналіста, але, на жаль, за станом здоров я вступати до вишу МВС не зможу. Тому буду приносити користь трохи на іншому терені – буду рятувати життя, - розповіла Даша.

При розмові із цією милою та усміхненою дівчинкою дивуєшся, скільки сили волі є в її характері.

- Зараз літо – пора відпочинку, як сьогодні живе молодь у місті?

- Наше місто ніби завмирає після обіду, бо починаються обстріли. Нещодавно біля нашої хати у 5-6 метрах впав снаряд. Гуркіт був жахливий, просто пощастило, що не влучило у будинок. Влітку нікуди не поїхала, відпочивати мені ніколи, обложилася підручниками, хоча в нашому місті вже давно ніхто не відпочиває та не гуляє. Тому-старанно навчаюсь, часу багато, - каже дівчина.

Ось такі вони – діти Донеччини, маленькі патріоти своєї країни, незламні, впевнені та цілеспрямовані.

 

Відділ управління превентивної діяльності

поліції Донеччини